Зміст

 

Вступ. 3

 

Розділ 1. Теоретичні основи впливу глобалізації на зайнятість  

                населення в Україні6

 

           1.1. Зайнятість як соціально-економічна категорія. 6

           1.2. Форми та види зайнятості20

           1.3. Нові тенденції зайнятості в умовах глобалізації25

 

Розділ ІІ. Сучасні тенденції впливу глобалізації на зайнятість  

                населення. 34

 

           2.1. Глобалізація як провідний фактор формування  

                   зайнятості за сучасних умов. 34

           2.2. Модифікація структури зайнятості під впливом  

                  глобалізації. Зайнятість в ТНК.. 52

           2.3. Сприяння продуктивній зайнятості в умовах              

                  глобалізації62

 

Розділ ІІІ. Вплив процесу глобалізації на вдосконалення  

                  продуктивної зайнятості72

 

           3.1. Поширення міжнародних норм щодо продуктивної  

                  зайнятості72

           3.2. Підвищення якості робочих місць та робочої сили в  

                  умовах глобалізації78

           3.3. Поширення мобільності робочої сили. 93

 

Висновки. 100

 

Список використаних джерел. 104

Вступ

 

 

Актуальність теми.Складний процес становлення ринкової економіки в Україні супроводжується кризовими явищами, які виявляються у спаді виробництва, зниженні інвестиційної активності, скороченні зайнятості, появі безробіття, що набуває застійного характеру, зниженні життєвого рівня більшості населення. Наслідками системних економічних трансформацій є радикальні зрушення в структурі зайнятості, яка характеризується як позитивними, так і негативними тенденціями. Становлення ринку праці в Україні як підсистеми ринкової економіки відбувається під впливом загальних глобалізації, а також закономірностей її розвитку на етапі трансформацій і специфічних внутрішніх законів.

Дослідженню цих проблем і, зокрема, проблем формування сфери прикладання праці і зайнятості в умовах глобалізації присвячені роботи багатьох українських вчених, наукові праці яких широко відомі за межами країни, – Д.П. Богині, І.К.Бистрякова, А.С.Гальчинського, В.М.Геєця, МС.Герасимчука, В.М.Гриньової, Т.А.Заяць, В.Є.Козака, А.М. Колота, ІХЛукінова, І.Л.Петрової, Л.С.Шевченко та інших.

Відмічаючи значний, а в ряді випадків основоположний внесок цих вчених у вирішення теоретико-методологічних проблем зайнятості і ринку праці, слід відмітити, що численні питання його формування і розвитку, зокрема на етапі переходу від соціалістичної планової системи господарювання до ринкової, все ще недостатньо вивчені і не отримали належного висвітлення як у науковій літературі, так і в практичній діяльності органів державної влади всіх рівнів управління.

Перехід економіки країни до фази економічного пожвавлення обумовлює необхідність реалізації стратегії розвитку ринку праці в напрямку його соціалізації, формування прогресивної структури зайнятості як найбільш адекватних соціально орієнтованій моделі економіки, яку обрало українське суспільство.

Тому актуальною для керованості соціально-економічною ситуацією в Україні під впливом глобалізації та в напрямку побудови соціально орієнтованої ринкової економіки є розробка теоретико-методологічних основ становлення соціально орієнтованого ринку праці.

Виявлення та аналіз тенденцій розвитку ринку праці і закономірностей трансформації зайнятості під впливом глобалізації на етапі економічних реформ має винятково важливе значення для розробки державно-ринкового механізму регулювання цих процесів. В цьому зв’язку актуальним є вдосконалення існуючих методів регулювання зайнятості на основі ситуаційного управління.

Відсутність цілісного системного дослідження тенденцій трансформації зайнятості, зумовлених системними економічними трансформаціями, глобалізацією економіки, переходом України до інформаційних технологій, обумовлює необхідність комплексного дослідження цих проблем. Висока актуальність відмічених проблем визначила вибір теми дослідження.

Мета і задачі дослідження. Метою даної роботи є висвітлення методологічних та практичних особливостей впливу глобалізації на зайнятість населення в Україні.

Відповідно до цієї мети необхідно вирішити наступні завдання:

– висвітлити теоретичні основи впливу глобалізації на зайнятість населення в Україні;

– охарактеризувати сучасні тенденції впливу глобалізації на зайнятість населення;

– проаналізувати вплив процесу глобалізації на підвищення продуктивності праці.

Об’єктом дослідження є:процеси трансформації зайнятості населення в основних галузях і сферах економіки України під впливом глобалізації.

Предмет дослідження — теоретико-методологічні і прикладні проблеми трансформації зайнятості.

Методи дослідження.Загальною методологічною основою дослідження є діалектичний метод, що характеризується цілісним системним підходом до аналізу соціально-економічних процесів і явищ. Для досягнення мети роботи використані такі

методи дослідження: системний логічний метод — для дослідження сутності людини як суб’єкта діяльності, сутності ринку праці і продуктивної зайнятості; класифікаційно-аналітичний метод — для оцінки факторів розвитку регіональних ринків праці; економіко-математичні методи системно-структурного аналізу — для виявлення взаємозв’язків між факторами соціально-економічного розвитку регіонів і станом ринку праці та розробки моделі ситуаційного регулювання; статистично-аналітичні методи (порівнянь, групувань, динамічних рядів, індексний) — для оцінки стану ринку праці і динаміки зайнятості у взаємозв’язку з динамікою макроекономічних показників.

Теоретичну і методологічну основу дослідження склали фундаментальні положення класичних і сучасних теорій ринкової економіки і зайнятості; основні положення теорії систем; наукові дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем зайнятості і ринку праці, економіки і соціології праці; висновки і рекомендації Міжнародної організації праці щодо продуктивної зайнятості населення та нормативного регулювання соціально-трудових відносин; чинне законодавство України, яке регламентує трудову і підприємницьку діяльність, соціальну політику.

Інформаційну базу становили: законодавчі, нормативні та методичні документи України і Міжнародної організації праці; роботи провідних вітчизняних і зарубіжних вчених; статистичні матеріали Держкомстату України, Міністерства праці та соціальної політики України.

Структура роботи. Структура роботи обумовлена метою та зазначеними завданнями даного дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

 

Розділ 1. Теоретичні основи впливу глобалізації на зайнятість населення в Україні

 

1.1. Зайнятість як соціально-економічна категорія

 

Зайнятість розкриває один з найважливіших аспектів соціально-економічного життя людини, пов’язаний із задо­воленням її потреб у сфері праці. Водночас трудова зайнятість населення країни забезпечує виробництво валового націо­нального продукту, а отже — економічну основу життя сус­пільства. Разом з тим зайнятість має і соціальний характер: вона відображає потреби людей не лише в заробітках, але і у самореалізації через суспільне корисну діяльність.

Таким чином, зайнятість — це надзвичайно важливе яви­ще соціально-економічного життя суспільства, яке далеко не вичерпується проблемами запобігання безробіттю, а включає також такі аспекти, як раціональне використання праці; забезпечення гідного рівня життя працюючого населення; задоволення по­треб народного господарства у робочій силі із врахуванням її кількості та якості; задоволення професійних потреб праців­ників, включаючи потреби у професійній освіті та підтриманні кваліфікації; соціальну підтримку у разі втрати роботи тощо.

Зайнятість — це діяльність громадян, пов’язана із за­доволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход) [1, с. 170].

….

Назвемо деякі основні проблеми сучасного ринку праці.

1. Наявність надлишкової робочої сили на підприємствах та у галузях, яку можна було б звільнити без скорочення обсягів виробництва. За даними вибіркових обстежень, за оцінками керівників підприємств, на підприємствах утримується від 10 до 30 % надлишкової кількості персоналу.

Соціальна апатія та неготовність до кардинальних змін призводить до того, що працівники не звільняються зі своїх робочих місць навіть за умов низького рівня використання їхніх професійних можливостей, заборгованості з виплат зарплати та інше. За даними адміністрацій середніх та великих підприємств у 2002 р. 16,1 % працівників перебували у вимушених відпустках, в основному без оплати. На кінець року 13,3 % осіб працювали в умовах неповного робочого дня або тижня.

2. Процес реструктуризації робочої сили — переміщення працівників з виробничих галузей до сфери послуг. Так, питома вага працівників промисловості (насамперед машинобудування) скоротилася з 35,7 % у 2001 р. до 19,3 % у 2002 р., а в машинобудуванні — з 15,4 % до 9,1 %. У той же час у 1,5—3 рази зросла частка зайнятих у сферах соціального забезпечення, комунального господарства, охорони здоров’я та освіти. Значно збільшилася частка зайнятих у сільському господарстві — з 7 % до 23 % [22, с. 184]. 

3. Відтік кваліфікованої робочої сили. Значна кількість кваліфікованих працівників в Україні з різних причин (закриття підприємств, невиплата зарплати, низький рівень оплати тощо) змушені займатися некваліфікованою працею, або шукати заробітку за кордоном. За роки незалежності Україна втратила загалом 466 докторів наук, переважно молодих і здібних. Це становить приблизно п’яту частину сучасної чисельності докторів наук до 50 років.

4. Високий рівень безробіття та зростання його тривалості. На 1 серпня 2000 р. державною статистикою зареєстровано в Україні 1,2 млн безробітних осіб.

Середня тривалість пошуку роботи безробітними громадянами, за даними соціологічних обстежень у 2002 р., складала 11 місяців, а тривалість їхньої незайнятості — до 23 місяців. Кожного року серед зареєстрованих безробітних дві третини складають жінки.

5. Значних масштабів набула незареєстрована зайнятість як основна стратегія виживання для більшості населення. Низький рівень оплати праці на державних підприємствах призводить до поширення неформальної, тіньової та кримінальної зайнятості населення. За оцінками, саме у неформальному секторі сьогодні виробляється близько половини ВВП України, а загальна частка зайнятих у неформальній економіці сягає 11 млн осіб.

Характеризуючи динаміку змін трудового потенціалу країни, можна констатувати, що упродовж 1997 — 2002 років чисельність трудових ресурсів в Україні майже не змінилася і залишалася на рівні близько 30 млн осіб. У той самий час, у складі працездатного населення відбулися суттєві структурні зміни. Так, за останні п’ять років чисельність осіб працездатного віку, які припадали на кожних 100 осіб старшого віку та підлітків, скоротилася з 850 до 700.

Це — ознака стійкого зростання навантаження на працездатних осіб з боку частини населення, яке в силу існування певних фізіологічних обмежень, не може бути повноцінно зайнятим у суспільному виробництві.

За даними офіційної статистики, чисельність населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, скоротилася протягом 1991—2002 рр. на 4,6 млн і становила у 2002 р. 20,4 млн осіб. У 2002 р. порівняно з 2001 р. вона зменшилася на 2,5 %. У галузевому розрізі також відбувається поступовий перерозподіл робочої сили між видами діяльності. Так, у 2002 р. порівняно з попереднім роком, найпомітнішим було зменшення зайнятих у торгівлі, громадському харчуванні (на 10,76 %), будівництві (на 8,0 %), промисловості (на 5,64 %). Водночас намітилася позитивна динаміка в зміні чисельності зайнятих у сільському і лісовому господарствах (враховуючи також зайнятих у особистому підсобному сільському господарстві) [4, с. 3]

Чисельність зайнятих в цих галузях збільшилась з 4,93 млн. осіб у 2001 р. до 4,94 млн. осіб у 2002 р. Останнє свідчить про поступову активізацію сільського населення у напрямку розширення масштабів виробництва в рамках особистого підсобного господарства, розвитку самозайнятості.

У найближчій перспективі передбачаються наступні зміни на ринку праці країни [19, с. 117].

• Зростання у 2004 р. чисельності працездатного населення, що зумовлено природнім процесом заміни попереднього працездатного покоління наступним поколінням більшої чисельності. Ситуація на ринку праці ускладнюється збільшенням тиску на обмежені робочі вакансії.

• У найближчі 5—7 років, виходячи з сучасної вікової структури населення, слід очікувати деяке зростання чисельності працездатних контингентів на ринку праці України. Це може призвести як до негативних наслідків — зростання рівня безробіття, конкуренції за робочі місця, збільшення потреби у соціальних виплатах по безробіттю, так і до позитивних — зменшення демографічного навантаження на працездатне населення з боку непрацездатного.

• Підвищення пенсійного віку, яке передбачалося проектом Закону про пенсійне забезпечення, зумовить поповнення ринку праці контингентом працюючих старших вікових груп, що збільшить рівень конкуренції за робочі місця. Однак, враховуючи довготривалий ефект дії нового Закону, використання праці населення старших вікових груп буде мати компенсуючий вплив, коли у 2007—2010 роках у працездатний вік увійдуть менш численні контингенти населення, і не дозволить економіці країни відчути різке зменшення чисельності трудових ресурсів.

Отже, підсумовуючи вищенаведене слід відмітити, що останніми роками спостерігається тенденція до поступового скорочення частки зайнятих на підприємствах державної форми власності та відповідного збільшення зайнятих у недержавному секторі економіки. Так, частка зайнятих на державних підприємствах за 2002 р. зменшилася з 35,5 % до 34,4%, на підприємствах колективної форми власності (колективних та орендних, зокрема сільськогосподарських) підприємствах) — з 38,7 % до 36,1 %.

Отже, враховуючи вищенаведене та сучасні тенденції, які зумовлюють розвиток зайнятості в Україні під впливом глобалізації слід відмітити, що відбувається процес інтенсивного переходу зайнятих у приватний сектор економіки, зростає кількість працюючих на приватних, сімейних підприємствах, у фермерських господарствах та само зайнятих. 

 

1.2. Форми та види зайнятості

 

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівників в економічну систему. Найбільш пошире­ними серед них є наступні (рис. 1.3.).

…

Міграційна політика України має спиратися на міждержавні уго­ди з країнами — потенційними користувачами нашої робочої сили.

Такі угоди, крім правової й соціальної захищеності співвіт­чизників за кордоном (маються на увазі ті, хто збереже українське громадянство), повинні передбачати планомірний, цілеспрямо­ваний відбір наших земляків, їх професійну підготовку й пере­підготовку на місці, до виїзду за кордон, застережувати умови проживання і, як уже зазначалося, компенсацію за підготовку кадрів нашою державою (витрати на виховання, освіту, оздоров­лення та ін.). Важливою функцією молодої української дипломатії має стати захист інтересів громадян України за кордоном, неза­лежно від того, в якій країні вони перебувають.

Необхідно створити спеціалізовані біржі праці — для посе­редництва з наймання українських громадян на роботу за кордо­ном. Такі біржі брали б на себе функцію підбору робочих місць, укладання контрактів, гарантували б додержання угод стороною, що приймає.

Міграція — це двосторонній процес. Експортуючи власну ро­бочу силу, Україна неминуче імпортуватиме іноземну робочу силу. Впровадження у виробництво закордонних технологій, освоєння «ноу-хау», створення СП, їх участь у приватизації спричинять приплив із-за кордону бізнесменів, менеджерів, комерсантів та інших фахівців. Можливі канали припливу іммігрантів [16, с. 115]:

– по-перше, повернення на батьківщину частини тих українців, котрі живуть і працюють у Росії, інших країнах, що утворилися на теренах колишнього Союзу. Ця проблема потребує вирішення на міждержавному рівні;

– по-друге, рееміграція патріотично налаштованих представни­ків далекого зарубіжжя, які проживають у Північній та Південній Америці, Австралії та інших країнах світу;

– по-третє, запрошення за потреби на роботу спеціалістів і ро­бочих кадрів з різних країн Європи, Азії, Америки за ліцензіями. Поки що Україна використовує працю іноземних робітників у тих галузях виробництва, де через важкі умови праці відчувається нестача робочих рук. Це металургійна, швейна, суконна, взуттєва, машинобудівна та деякі інші галузі.

В середині 90-х років кількість іноземних громадян, які працю­вали на підприємствах України, становила близько 23,0 тис. чол. Крім того, за неофіційними даними, нині в Україні мешкає понад 500 тис. нелегальних іммігрантів;

– по-четверте, в’їзд біженців, які рятують своє життя, а також повернення раніше депортованих народів (кримських татар, нім­ців). Що стосується повернення на батьківщину кримських татар, то цей процес відбувається активно: в Крим уже повернулося 170 тис. татар, а загалом очікується понад 300 тис.

Отже, підсумовуючи вищенаведене слід відмітити, що інтеграція України у світовий ринок праці пе­редбачає всебічне врахування тенденцій розвитку сучасної між­народної трудової міграції, її форм та особливостей, механізму її державного регулювання.

Розділ ІІ. Сучасні тенденції впливу глобалізації на зайнятість населення

 

2.1. Глобалізація як провідний фактор формування зайнятості за сучасних умов

 

Під впливом лібералізації зовнішньої торгівлі, розширення меж відкритості національних товарних і фінансових ринків, зростання конкуренції між товаро­виробниками відбуваються суттєві зміни в структурі й масштабах зайнятості. Розширюються можливості для перенесення виробництва, а разом з ним і робочих місць, до інших країн, а надто з дешевою робочою силою. Безумовні перевага мають компанії тих розвинутих країн, які виробляють конкурентоспроможну продукцію, мають змогу впливати на політичні рішення урядів держав світу, диктувати їм свої умови.

Вплив процесів глобалізації на стан ринку праці наочно простежується на прикладі нашої країни, де реальністю є «вимивання» з національного ринку праці робочих місць з високим і середнім «освітнім рівнем», створення робочих місць, що погіршують професійну структуру зайнятості, утруднення перспектив зайнятості в галузях, які можуть і мають стати пріоритетними, зростання незатребуваності накопиченого людського капіталу тощо.

Потенційна чи реальна загроза втрати робочих місць під впливом глобалізаційних процесів створює в суспільстві атмосферу невпевненості, негативно позначається на балансі сил між найманими праців­никами і роботодавцями.

Неоднозначним є вплив процесів глобалізації на стан у сфері доходів працюючих. Результати останніх досліджень свідчать про різке збільшення прибутко­вості найбільших міжнародних корпорацій, поляри­зацію у рівні доходів вищої управлінської ланки і звичайних працівників цих компаній. Так, у США середня заробітна плата керуючого компанією у 419 разів є більшою, ніж у звичайного працівника. В умовах жорсткої конкуренції стає проблематичною реалізація принципу «однакової оплати за однакову працю», який проголошено у Статуті МОП [14, с. 25].

….

«Відплив умів» із країн, що розвиваються, відбувається двома напрямами. З одного боку, емігрують висококваліфіковані кадри, що здобули вищу освіту у своїх країнах й не знайшли відповідної їхнім кваліфікації й прагненням роботи. З іншого боку, з країн, що розвиваються, у США, Англію, Канаду їдуть з метою здобуття освіти молоді люди, які по завершенні навчання не повертаються на батьківщину. Основними постачальниками на світовий ринок кадрів високої кваліфікації виступають Індія, Пакистан, Єгипет та ін.

Глобалізація різко посилила проблеми міграції робочої сили. За даними ООН за межами різних країн сьогодні проживає понад 125 мільйонів людей або близько 2 відсотків населення світу. Окрім цього, у світі нараховується близько 23 млн. біженців, що вдесятеро більше ніж 20 років потому і на 8 млн. від 1991 року. Мігранти і біженці істотно посилюють конкуренцію на ринку праці тих держав, куди вони прибувають. Це, з одного боку, веде до зменшення зайнятості і збільшення безробіття, а з другого — до зниження соціальних стандартів. Мігранти і біженці складають значну частину незаможних і безробітних. Вони готові на будь-яку роботу аби зачепитися за місце перебування і погоджуються працювати за 20-30 відсотків нормативної зарплати, обходячись без прийнятного соціального страхування [12, с. 188].

Враховуючи співвідношення чисельності імміграційних потоків в Україну та еміграційних потоків з України можна впевнено стверджувати, що на сучасному етапі країна виступає державою-експортером робочої сили. За даними офіційної статистики, чисельність українців, що виїжджають працювати за кордон в середньому у 10 разів вища чисельності іноземців, що приїжджають в Україну (табл. 2.1, рис. 2.1, рис. 2.2.). Якщо ж до офіційних працівників-мігрантів додати громадян України, які нелегально влаштувались за кордоном, то цей розрив буде ще більшим. Справа в тому, що більшість наших співвітчизників вирушають на пошуки роботи неофіційно, сподіваючись тільки на власні сили. Реальні масштаби зайнятості громадян України за кордоном набагато чисельніші за державну звітність — за підрахунками фахівців від 1 до 3 млн. працеспроможного населення України працює за межами власної держави. Найчастіше українців можна зустріти у колишніх радянських республіках, насамперед у Росії, та у постсоціалістичних державах — Польщі, Чехії, Болгарії, що пояснюється існуванням у минулому тісних економічних та політичних стосунків між країнами, територіальною близькістю, відсутністю в межах СНД візового режиму та мовного бар’єру, подібністю соціально-економічних проблем перехідного періоду.

Таблиця 2.1

Загальні показники зовнішньої трудової міграції в Україні*

Показники	2001	2002	1 січня 2003 року
Чисельність українців, які виїхали працювати за кордон, осіб	11 816	18 741	24 397
Чисельність іноземців, які приїхали працювати в Україну, осіб	2 003	1 820	2 187
Кількість країн-реципієнтів української робочої сили	26	42	45
Кількість країн-донорів іноземної  робочої сили	73	79	81

*За матеріалами Міністерства праці та соціальної політики (www.minpraci.gov.ua)

…

Таким чином, на прикладі компанії ДП “Ефект Інтегрейтед Медіа” можна зазначити, що зростання професійного рівня людей та підвищення якості, принципів роботи є абсолютно реальним в умовах зростаючої глобалізації, але це повинно перш за все позитивно вливати на стан економіки в країні і забезпечувати робочими місцями нашу молодь.

 

2.3. Сприяння продуктивній зайнятості в умовах глобалізації

 

До кінця ХХ століття термін “глобалізація” набув значної популярності. Він почав використовуватися в дебатах із проблем управління в сфері багатобічного співробітництва. Глобалізація розглядається, з одного боку, як важливе джерело нових можливостей сприяння продуктивній зайнятості, з іншого боку – як причина багатьох лих і навіть конфліктів всередині окремих держав, а також між країнами (регіонами).

Існує багато підходів до аналізу сприяння продуктивній зайнятості в умовах процесу глобалізації і робиться безліч спроб її визначення.

Процес сприяння продуктивній зайнятості в умовах глобалізації прискорився в останні десятиліття, коли різні ринки, зокрема капіталу, технології і товарів, а певною мірою і праці, ставали все більш взаємозалежними й інтегрованими в багатошарову мережу ТНК. Ці дуже впливові і добре організовані утворення постійно прагнуть до створення нових зв’язків у виробництві, продуктових розробках,  дизайні, товарній універсалізації і маркетингу. Вони постійно націлені на експансію, рвуться до нових ринків, виступають за єдині ліберальні правила господарської гри, а також служать важливим інструментом глобалізації ринків шляхом розширення інформаційної інфраструктури, що прискорює укладення і знижує витрати господарських угод. Хоча визначена кількість ТНК оперує в традиційному торговому секторі, у цілому міжнародні фірми виступають за промислову реструктуризацію багатьох країн, що розвиваються шляхом створення нових галузей, зокрема  автомобільної, нафтохімічної, машинобудівної, електронної й ін., і модернізації традиційних, включаючи текстильну і харчову.

…

На закінчення необхідно підкреслити, що світове співтовариство повинне усвідомити значимість високорозвинених і ефективних форм глобального управління ризиками і можливостями глобалізації. Сьогодні, однак, основним інструментом колективних або багатобічних дій залишаються існуючі організації. Тому підвищення їхньої ефективності є вкрай важливою умовою попередження колапсу глобальної системи і її розпаду на неефективні протекціоністські структури. Очевидна необхідність вдосконалювати управління проблемами, породжуваними самим глобалізаційним процесом, а також іншими силами і факторами, що діють в епоху після закінчення “холодної війни”.

Розділ ІІІ. Вплив процесу глобалізації на вдосконалення продуктивної зайнятості

 

3.1. Поширення міжнародних норм щодо продуктивної зайнятості

 

Створення в 1919 р. Міжнародної організації праці і пер­ша прийнята нею конвенція, присвячена обмеженню робочого часу на промислових підприємствах до 8 годин на день, і друга — про безробіття, по праву вважаються початком но­вого типу відносин між державою, роботодавцями та праців­никами у сфері зайнятості. Світова економічна криза 1920— 1930-х років, поши­рення новаторських ідей Дж. М. Кейнса про роль трудового фактору в макроекономічному регулюванні привели до різкої зміни політики багатьох держав у сфері зайнятості. Навіть ті уряди, що проводили політику невтручання у сферу зайня­тості, не змогли з часом не визнати позитивних результатів цього втручання в інших країнах.

Слід сказати, що нині всі країни, які ми називаємо еконо­мічно розвиненими, і їх міжнародні організації приділяють першочергову увагу проблемам зайнятості як таким, без ви­рішення яких не можна забезпечити соціально-економічну стабільність. В цих країнах регулярно розробляються, фінан­суються і виконуються програми зайнятості, що враховують специфіку конкретної соціально-економічної ситуації. В за­гальному випадку програми зайнятості можна поділити на групи активних програм (сприяння зайнятості) і пасив­них програм (підтримання доходів). До першої групи належать [3, с. 91]:

…

Для країн, що розвиваються, а також країн з перехідною економікою серйозною проблемою стає «відплив» інтелектуального потенціалу. Глобалізація і технічний прогрес сприяють підвищенню попиту на висококваліфіковану робочу силу з боку трансна­ціональних компаній. За підрахунками західних учених, еміграція висококваліфікованого фахівця рівнозначна вкладенню в економіку вибраної ним країни мільйона доларів. Підраховано, що в резуль­таті еміграції з Росії висококваліфікованих фахівців ця країна тільки в економіку США інвестувала понад трильйон доларів.

 

 

Висновки

 

Підводячи підсумки даного дослідження слід відмітити, що найважливішою передумовою та складовою частиною формування сучасних соціально-економічних умов в Україні є становлення нового ринку праці як методу регулювання зайнятості, сукупності економічних, організаційних та правових відносин, що складаються з приводу реалізації попиту та пропозиції робочої сили. Зайнятість – це не тільки індивідуальне право людини на працю, а й колективна економічна необхідність. Робоче місце — це не  побічний продукт економічного розвитку.

Економічний, соціально-політичний, культурний роз­виток людства в останній чверті XX ст. відбувається під знаком глобалізації. Її економічна складова пов’язана насамперед із дже­релами, факторами, формами господарського поступу.

Нині глобалізація стає постійно діючим фактором майже всіх сфер внутрішнього і міжнародного економічного життя. В значній мірі торкнулася глобалізація і ринку праці як світового так і українського.

Вплив процесів глобалізації на стан ринку праці наочно простежується на прикладі нашої країни, де реальністю є «вимивання» з національного ринку праці робочих місць з високим і середнім «освітнім рівнем», створення робочих місць, що погіршують професійну структуру зайнятості, утруднення перспектив зайнятості в галузях, які можуть і мають стати пріоритетними, зростання незатребуваності накопиченого людського капіталу тощо.

Фактором, який все більш могутньо регулює зайнятість у сучасному світі, є глобалізація економіки, яка виражається у рості світової торгівлі, міграції капіталу, практично одночасному впровадженні технічних нововведень у різних країнах. Глобалізація економіки супроводжується ростом взаємозалежності як економік в цілому, так і таких їхніх частин як фінансові ринки, збільшенням спекулятивних валютних потоків між державами, незбалансованістю торгових і в цілому платіжних балансів окремих країн. Усе це в сукупності різко обмежують можливість державного регулювання макроекономічних процесів на національних рівнях.

Особливо це стосується політики зайнятості, вплив глобалізації на яку приводить до двох негативних наслідків: нерівномірному розподілу ефекту глобалізації між країнами і перерозподілу доходів всередині країн. Глобалізація підсилює існуючу глибоку диференціацію в продуктивності праці, доходах, матеріальному добробуті, що зашкоджує рівності можливостей працівників різних країн на ринку праці. В результаті у 2000 році 30% світової робочої сили (близько 820 млн. чоловік) були безробітними або не цілком зайнятими, у промислово розвинених країнах приблизно 35 млн. чоловік не мають роботи.

Глобалізація підсилює існуючу глибоку диференціацію в продуктивності праці, доходах, матеріальному добробуті, що зашкоджує рівності можливостей працівників різних країн на ринку праці. В результаті у 2000 році 30% світової робочої сили (близько 820 млн. чоловік) були безробітними або не цілком зайнятими, у промислово розвинених країнах приблизно 35 млн. чоловік не мають роботи.

Різні грані глобалізації, зокрема, дерегулювання ринків праці, приватизація державних підприємств і лібералізація міжнародної торгівлі і фінансів зробили значний вплив на світ праці: у багатьох країнах ми спостерігаємо процес інформатизації економіки і, отже, дезинтеграцю трудових відносин і погіршення умов праці; вражаючий прогрес, досягнутий інформатизаційними і комунікаційними технологіями, дає можливість все більшому числу людей виконувати роботу вдома; стратегія передачі частини своїх функцій іншим підрядчикам, здійснюється багатьма компаніями з метою зниження виробничих витрат підсилює феномен «завуальованих трудових відносин», що означає повторне прийняття на роботу або звільнення працівників як «незалежних» субпідрядників, що не мають прав ні на які соціальні виплати і допомоги.

Серед основних форм впливу глобалізації на зайнятість населення слід виділити наступні:

– визнання міжнародних норм та імплементацію їх у національне законодавство;

– вплив та регулювання міжнародного ринку праці;

– міграції та мобільність населення світу;

– формування людського капіталу та підвищення продуктивності праці і т.д.

Найефективнішою політику зайнятості ро­бить її орієнтація на забезпечення максимальної мобільності робочої сили. Професійна мобільність передбачає готовність працівника при необхідності змінити місце роботи і навіть освоїти нову для себе професію. Вона пов’язана з наявністю у працівників додаткових професій, мірою їх освоєння, якісною базовою теоретичною підготовкою (як умо­вою швидкого освоєння нової професії), мотивацією, спрямо­ваною на зміну видів трудової діяльності.

Враховуючи сучасні тенденції на ринку праці у зарубіжних країнах Україна в умовах глобалізації з метою регулювання зайнятості населення повинна вжити наступні заходи.

У контексті глобалізації має бути переглянуто існу­ючі погляди щодо потреби обмеження впливу держави на економіку ринкового типу. Не можна погодитися з тим, що глобалізація світової й зростання відкритості націо­нальної економіки призводять до зниження ролі дер­жавних інститутів та їхнього регулюючого значення.

Зміни, що мають відбутися в діяльності нашої держав за умов глобалізації, пов’язані не з применшенням її абсолютної ролі, а реструктуризацією напрямів її впливу на соціально-економічні процеси. Зростатиме участь держави у підвищенні конкурентоспромож­ності вітчизняних товаровиробників, розвитку потріб­ної для цього інфраструктури – науки, засобів зв’язку, фінансових інститутів тощо.

Інтереси щодо підвищення ефективності політики зайнятості потребують також розширення та зміни акцентів у визначенні завдань на ринку праці. Продекламоване в нинішній Програмі діяльності уряду завдання зі створення упродовж п’яти років 1 млн. нових робочих місць не можна розглядати як першорядну мету. Метою має бути забезпечення зростання масштабів продуктив­ної зайнятості, раціональне використання трудового потенціалу, зниження рівня безробіття, що може бути досягнуто на основі створення нових робочих місць, і тих, що вже функціонують, підвищення коефіцієнта їхньої змінності. За такої постановки відкритим залишається питання: про які робочі місця йдеться, адже існують поняття «фізичні», «економічні робочі місця», а отже, кон­троль за виконанням цього завдання є проблематичним [24, с. 299].

Для досягнення якісних змін у соціально-трудових відносинах необхідним є якнайшвидше ухвалення нового Трудового кодексу. Чинний нині КЗпП було ухвалено майже три десятиліття тому, коли держава водночас виконувала функції моновласника, єдиного роботодавця і гаранта трудових прав працівників. Незважаючи на певні доповнення, внесені до Кодексу законів про працю у 90-ті роки, його основні норми залишилися без змін.

Необхідною умовою становлення цивілізованого й регульованого ринку праці у перехідній економіці України  має стати формування раціональних споживчих бюджетів як основи для встановлення мінімального рівня заробітної плати.

Список використаних джерел

 

1.     Закон України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. –1991. — №14. – С. 170 (з наступними змінами та доповненнями).

2.     Адамчук В.В., Романом О.В., Сорокина М.Е. Экономика и социология труда. – М., 1999. – 475 с.

3.     Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посіб. – 3-тє вид. – К.: Знання, 2002. – 313 с.

4.     Верба І. В. Олександр Оглоблин. Життя і праця в Україні / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського / П.С. Сохань (відп.ред.). — Б.м., 1999. — 380 с.

5.     Витрати і ресурси домогосподарств України у I кварталі 2002 року (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України) / Державний комітет статистики України. — К., 2002. — 12 с.

6.     Від соціального забезпечення до соціальної політики : Зб. наук. праць. — К.: Сатсанга. — 2001. — С. 13.

7.     Гезліт Г. Економіка в одній лекції: Основи теорії і практики / Я.Вербівський (пер.). — Львів: Сейбр-Світло, 1995. — 165 с.

8.     Економіка і підприємництво: стан та перспективи: Зб. наук. пр. / Київський національний торговельно-економічний ун-т / А.А.Мазаракі (відп.ред.). — К., 2001. — 394 с.

9.     Економіка та менеджмент: Навч.- прикладний посібник / Державний ун-т «Львівська політехніка» / О.Є.Кузьмін (гол. ред.). — Львів, 1996. — 828 с.

10.Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі ХХІ століття: Матеріали міжнар. наук.- практ. конф. 1-2 березня 2000 року / Київський держ. торговельно- економічний ун-т / А.А. Мазаракі (ред.). — К., 2000. — 162 с.

11.Єганов О. Ю., Карась П. М., Красночубенко К. В. Економіка праці: Навч. посіб. / Український держ. морський технічний ун-т ім. С.Й.Макарова. — Миколаїв: УДМТУ, 2001. — 352 с.

12.Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посіб. / Київський національний економічний ун-т. — К., 2000. — 279 с.

13.Казановський А. В., Колот А. М. Соціальне партнерство на ринку праці. — Краматорськ: Нац. центр продуктивності, 1995. — 86с.

14.Колот А. Глобалізація економіки та її вплив на соціально-трудову сферу // Україна: аспекти праці. – 2001. — №3. – С. 23 – 29.

15.Колот А.М. Оплата праці на підприємстві: організація та ринкової економіки. — К.: Основи, 1995. – 306 с.

16.Лукьянченко Н. Д. Управление трудом на промышленных предпри­ятиях. — Донецк: Донбасс, 1996. – 168 с.

17.Мочерний С. В., Каніщенко Л. О., Устенко О. А. Короткий курс економічної теорії: Навч. посіб. — Т.: Економічна думка, 2000. — 324 с.

18.Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість. — К.: МАУП, 1997. – 120 с.

19.Праця в Україні у 2001 році: Статистичний збірник /Державний комітет статистики України. № 7 – 1 – 7/128 від 17.07.2002 р. — С. 18, 27.

20.Праця та соціальна політика в Україні: Зб. аналіт.-стат. матеріалів за 2001 рік / Міністерство праці та соціальної політики України / С.А. Вегера (ред.та упоряд.). — К. : Соцінформ, 2002. — 128 с.

21.Ревенко А. Ф. Учёт и планирование трудовых ресурсов в новых экономических условиях. — К.: Наук. думка, 1995. – 76 с.

22.Статистичний щорічник України за 2002 рік. — К.: Техніка, 2003. — С. 342.

23.Ткаченко А. А. Короткий курс економічної теорії: Навч. посібник. — Запоріжжя: Дике Поле, 2000. — 581 с. 

24.Шинкаренко В. Г., Дмитрієв І. А., Криворученко О. М. Економіка праці: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. спеціалізації «Менеджмент підприємств і організацій втомобільного транспорту» / Харківський держ. автомобільно- дорожній технічний ун-т. — Х.: ХДАДТУ, 2000. — 403 c.

25.Экономика труда и социально-трудовые отношения / Под ред. Г. Г. Меликьяна, Р. П. Колосовой. – М.: ЧЕРО, 1996. – 623 с.

26.Ясін В. Освіта в умовах глобалізації // Дзеркало тижня. – 2002. – 12 грудн. С. 34.