Зміст

 

 

 

Вступ. 3

 

Розділ І. Особливості споживчого кредитування. 5

 

1.1. Суть та види споживчих кредитів. 5

1.2. Поняття та значення споживчих кредитів. 7

1.3. Порядок оформлення та погашення споживчих                 

                  кредитів. 11

 

Розділ ІІ. Споживче кредитування як пріоритетний напрямок 

                 кредитної політики комерційних банків України. 12

 

2.1. Аналіз стану споживчого кредиту в Україні12

2.2. Оцінка ризиків споживчих кредитів. 15

2.3. Аналіз кредитоспроможності фізичних осіб. 16

 

Розділ ІІІ. Напрямки удосконалення споживчих кредитів. 19

 

Висновки. 23

 

Список використаних джерел. 26

Вступ

 

Актуальність теми. На сучасному етапі економічного розвитку важливе місце у пошуку шляхів виходу України з кризового стану займає подальше удосконалення форм кредиту, формування ефективної кредитної системи.

Значну роль у задоволенні виникаючих потреб населення, підвищенні його життєвого рівня, забезпеченні соціально-економічного розвитку країни відіграє така форма кредиту, як споживчий кредит, що надається населенню для задоволення різноманітних споживчих потреб.

У перші роки державної незалежності України кредити на споживчі потреби майже не надавались. І хоча зараз кредитні установи та торговельні організації дещо активізували свою діяльність на ринку споживчого кредиту, однак залишається потреба в подальшому дослідженні кредитування населення на споживчі потреби. При цьому слід визначити які фінансові інструменти і механізми для цього слід застосовувати, опрацювати методику кредитування населення на окремі споживчі цілі. Це дозволить, з одного боку, сприяти максимально ефективному задоволенню споживчих потреб населення, а з другого – кредиторам одержати додаткові прибутки.

Теоретичні питання кредитування населення на споживчі потреби досліджені роботах зарубіжних економістів, як Б. Едвардс, Ж. Матук, Е. Рід, П. Роуз, М. Шульте, К.-Д. Якоб; російських – В. Захарова, А. Казімагомедова, О. Лаврушина, Г. Панової, В. Полякова, В.Усоскіна. Безпосередньо для нашої держави важливе теоретичне і практичне значення мають дослідження кредитних відносин, виконані такими українськими вченими В.В. Гончаренком, О.Т. Євтухом, В.Д. Лагутіним, А.М. Морозом, М.Д. Алексієнком, М. І. Савлуком, В.Т. Сусіденком. Проте питання кредитування населення на споживчі потреби в умовах ринкової економіки вимагають подальших досліджень. На особливу увагу заслуговує впровадження нових кредитних продуктів, що надаються населенню України, з врахуванням зарубіжної практики банківських і небанківських кредитно-фінансових установ, а також розвиток ринкової інфраструктури, пов’язаної з наданням споживчих кредитів населенню.

Мета і задачі дослідження.Метою даної роботи є уточнення окремих теоретичних положень споживчого кредиту, обґрунтування шляхів його розвитку в Україні, удосконалення методики кредитування населення на окремі споживчі потреби. Для досягнення цієї мети нами були поставлені такі задачі:

– висвітлення теоретичних особливостей споживчого кредитування;

– аналіз споживчого кредитування як пріоритетного напрямку кредитної політики комерційних банків України;

– висвітлення основних напрямків удосконалення споживчих кредитів в Україні.

Об’єкт дослідження – споживчі кредити, що надаються населенню України та зарубіжних країн різними фінансовими посередниками та державою.

Предметом дослідження виступають кредитні відносини населення з комерційними банками, торговельними організаціями, кредитними спілками та державою з приводу отримання, використання та погашення споживчого кредиту.

Структура дослідження. Дана робота складається із вступу, трьох розділів, які вміщують шість підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

 

Розділ І. Особливості споживчого кредитування

1.1. Суть та види споживчих кредитів

 

У банках ринкових країн набув широкого розвитку спо­живчий кредит, який прискорює реалізацію товарів широкого вжитку і побутових послуг, збільшує платоспроможний попит населення, підвищує його життєвий рівень.

Суб»єктами кредитування є фізичні особи. У ролі кредиторів виступають банки, ощадні каси й асоціації, ломбарди, кредитні спілки, підприємства й організації. Між банками і населенням може існувати посередник, наприклад, торговельна організація.

Об»єкти споживчого кредитування – це витрати, пов»язані із задоволенням потреб населення для купівлі товарів в особисту власність, а також витрати інвестиційного характеру на будівництво і підтримку нерухомості.

….

 

Найактивніше споживче кредитування розвивається в Києві та промислових регіонах. Проте активізація споживчого кредитування багато в чому залежить від суб’єктивного чинника в тих чи інших відділах: рітейлові послуги — справа копітка, особливо це стосується споживчого кредитування.

 

2.2. Оцінка ризиків споживчих кредитів

 

Кредитні операції є одними з найбільш ризикованих із усіх банківських операцій.

З метою підвищення надійності та стабільності бан­ківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України встановлено порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків.

Цей резерв є спеціальним резервом, необхідність реформування якого зумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності.

Кредитний ризик — це можливе падіння при­бутку банку і навіть втрата частини його акціонерного капіталу в результаті неспроможності позичальника погашати й обслуговувати борг (виплачувати проценти).

…

Наслідком високого рівня інфляції також є збільшення відсоткових ставок за кредитами для компенсування знецінювання грошей, а це ще більше ускладнює інвестування житлового будівництва. Особливо довгострокове. І, нарешті, дуже бажаний для успішного функціонування системи іпотечних кредитів реальний, а не уявний економічний підйом, що забезпечив би суттєве підвищення добробуту населення. Тільки тоді, коли більшість працездатного населення, що потребує житла, одержуватиме високі доходи, можна говорити про нагромадження, яке у свою чергу стане передумовою для становлення ринку капіталу.

Отже, пільгове довгострокове кредитування і іпотечне кредитування житла – єдині з самих випробуванних у світовій  практиці надійних засобів залучання позабюджетних інвестицій у житлове коло.

Саме іпотека дозволяє збалансувати потреби населення у покращенні житлового стану, комерційних банків в ефективній і прибутковій праці, споруджувального комплексу у ритмічному завантаженню промисловості і звичайно, суспільства, зацікавленого в єдиному економічному рості, якому буде сприяти широке розповсюдження іпотечного кредитування населення.

 

Висновки

 

Підводячи підсумки даної роботи слід відмітити, що вихідним моментом у дослідженні економічної природи та ролі споживчого кредиту є з’ясування суті споживчих витрат як об’єкту кредитування. Незважаючи на деякі розбіжності в трактуванні сутності споживчих витрат, більшість вітчизняних економістів під споживчими розуміють витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів і послуг для задоволення особистих потреб. Потрібно відмітити, що в зарубіжній економічній літературі до споживчих витрат не відносять  витрати домашніх господарств на купівлю житла, вважаючи їх інвестиціями.

Одним з важливих факторів, що впливають на рівень і структуру споживчих витрат, виступає споживчий кредит. Головним спонукальним мотивом, що штовхає людей на користування споживчим кредитом,  є  потреба в предметах споживання і послугах, яка виникає за нестачі поточних доходів і власних заощаджень. Основними користувачами кредиту  виступають чи особи з низькими  доходами, чи громадяни, що сподіваються на збільшення своїх доходів.

Споживче кредитування населення почало розвиватися у 20-ті роки ХХ століття в США і  одержало широке поширення в перше післявоєнне десятиліття у США, Канаді, Англії, Австралії, із середини 50-х років – у ФРН, Франції, Італії й інших європейських країнах, а трохи пізніше й у Японії під впливом посилення розриву між зростаючими можливостями виробництва й обмеженими рамками платоспроможного попиту населення. З розвитком суспільства роль споживчого кредиту у покритті споживчих витрат зростає, досягши в даний час відчутних значень у економічно розвинених країнах (від 80% у Франції до 133% річних споживчих витрат у Японії).

Важливе місце у дослідженні кредитних відносин займає питання про сутність кредиту, але в сучасній економічній літературі не існує єдиної думки щодо неї. Незважаючи на спроби деяких авторів пояснити сутність кредиту через відношення допомоги чи ж довіри, у колишній радянській і сучасній українській економічній літературі устоялося розуміння кредиту як економічної категорії.

У задоволенні потреб населення  й у підвищенні його життєвого рівня значну роль відіграє споживчий кредит. Складність внутрішнього змісту споживчого кредиту викликає різноманітні наукові погляди економістів із приводу його сутності.

На сучасному етапі споживчий кредит виступає одним із чинників вирішення  житлової проблеми шляхом кредитування індивідуального й кооперативного житлового будівництва, купівлі квартир і будинків в особисту власність. Так, у розвинутих країнах частка житлових кредитів у загальному обсязі банківських кредитів складає 30-45 %. Потрібно відмітити відчутну державну підтримку житлового кредитування через механізм важелів й процедур, що  сприяють вступу у право власності на житло. Це – надання державою прямих субсидій чи премій; зменшення оподатковуваного доходу позичальника на суму відсотків по позичці; штучне зниження вартості позички шляхом часткової виплати державою відсотків за користування нею тощо. Наприклад, різного роду субсидії у загальному обсязі житлових кредитів у Франції склали 32%, у США – 29,8%, у Німеччині – 28%.

В Україні за сучасних умов важлива державна підтримка даного виду кредиту шляхом надання пільгових державних кредитів членам житлово-будівельних  кооперативів  та індивідуальним позичальникам, створення податкових стимулів для кредитних інститутів, що займаються даним кредитуванням, створення інфраструктури іпотечного кредиту й інші заходи.

Позитивний ефект у розвиток банківського кредитування на споживчі потреби можуть внести: покращення методичного забезпечення організації кредитування шляхом розробки відповідних внутрішньобанківських положень; спрощення процедури оформлення  кредиту; скорочення частки готівкових коштів при видачі і погашенні позички, що призведе до зменшення витрат обігу і посилення контролю за цільовим використанням кредиту; посилення уваги до таких кредитів населенню на поточні потреби, як овердрафт і кредити на основі пластикових карток; розширення обсягів та різновидів кредитів населенню на купівлю та будівництво житла.

 

 

 

Список використаних джерел

 

1. Антонов Н. Г. Денежное обращение кредит и банки. – Москва: Финстатинформ, 1995. – С. 189.
2. Банки й банковские операции: Учебник для вузов /Под ред. Е. Ф. Жукова. -М.: Банки й биржи, ЮНИТИ, 1997. – 471 с.
3. Банківська енциклопедія /За ред. А. М. Мороза. -К.: Ельтон, 1993. – 333 с.
4. Банківські операції: Підручник /А. М. Мороз, М.І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. А. М. Мороза. -К.: КНЕУ, 2000. – 384 с.
5. Бровкова Е. Г., Продиус И. П. Финансово-кредитная система государства. – Киев, 1997. – С. 195.
6. Вступ до банківської справи /За ред. М. І. Савлука. -К.: Лібра, 1998. – 356 с.
7. Голуб А., Семенюк Л., Смовженко Т. Гроші, кредит, банки. – Львів: Центр Європи, 1997. – 312 с.
8. Гроші та кредит: Підручник / За ред. Б. С. Івасіва. – Тернопіль: Карт-бланш, 2000. – 510 с.
9. Дзюблюк О. В. Комерційні банки в умовах переходу до ринкових відносин. -Тернопіль: ТАНГ, 1996. – 140 с.
10. Долан   Э. Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. – СПб. : Оркестр, 1997. – 248 с.
11. Економіка нерухомості: Підручник. / А.М. Асаул, І.А. Брижань, В.Я.Чевганова. – К.: Лібра, 2004. – 304 с.
12. Економічна теорія: Макро- і мікроекономіка. За ред. З. Ватаманюка. – К.: Альтернативи, 2001. – 606 с.
13. Індиченко П. В. Здобутки та втрати 2001 банківського року // Банківська справа. – 2002. — №1. – С. 38 — 47.
14. Ісайко В. Політика держави у житловому секторі економіки як фактор стабільності українського суспільства // Економіка. Фінанси. Право. – 2002. — №8. – С. 6.
15. Кравченко В. Житлова проблема — оголений нерв суспільства // Дзеркало тижня. – 2002. – №18. – С. 15.
16. Матвієнко В. Держава і банки. -К.: Демократична Україна, 1996. – 159 с.
17. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник /За ред. А.М. Мороза, М.Ф. Пуховкіної. -К.: КНЕУ, 1999. – 368 с.
18. Операції комерційних банків: Курс лекцій. /За ред. В.Т. Коцовської, Т.Р. Ричаківської. -Львів: Центр Європи, 1997. – 280 с.
19. Основи банковского дела /Под ред. А.Н. Мороза. -К.: Либра, 1994. – 330 с.
20. Слездь С. Пішли в люди житлове будівництво шукає нових замовників // Дзеркало тижня. – 2003. – 13 бер. – 6 квіт. – С. 8 – 10.
21. Словник банківських термінів. Банківська справа: термінологічний словник /А. Загородній, О. Сліпушко, Г. Вознюк, Т. Смовженко. -К.: Вид-во «Аконіт», 2000. – 605 с.
22. Споживчі кредити стануть дешевшими // Галицькі контракти. – 2003. — №9. – С. 23.
23. Становлення іпотечного кредитування в Україні // Недвижимость. Комфорт. – 2003. — №5. – С. 19.
24. Тиркало Р. І. Банківська справа. – Тернопіль: Карт-бланш, 2001. – 314 с.