Зміст

 

 

 

 

 

Вступ. 3

 

1. ЖИТЛО – ПЕРШОЧЕРГОВА СУСПІЛЬНА ПОТРЕБА.. 6

 

1.1. Забезпечення населення України житлом та перспектива 

            ринку житла. 6

1.2. Необхідність населення у кредиті на будівництво та 

            придбання житла. 19

1.3. Вплив житлового будівництва на економіку України. 25

 

2. ЖИТЛОВЕ КРЕДИТУВАННЯ ЗА КОРДОНОМ… 29

 

2.1. Організації, що займаються кредитуванням за кордоном.. 29

2.2. Види кредитів, що надаються населенню на будівництво            

            та придбання житла. 33

2.3. Пільгове фінансування та кредитування за кордоном.. 39

 

3. ФІНАНСУВАННЯ ТА КРЕДИТУВАННЯ ЖИТЛОВОГО 

     БУДІВНИЦТВА В УКРАЇНІ42

 

3.1. Аналіз діючої системи кредитування населення. 42

3.2. Перспективи розвитку житлового кредитування в Україні57

 

Висновки. 61

 

Список використаних джерел. 65

 

Додатки. 68

Вступ

 

 

 

Актуальність теми дослідження. Успішне розв’язання проблеми структурної переорієнтації економіки України в соціальному напрямі потребує радикальної перебудови житлового сектору економіки. Вiн єважливою складовою виробничого потенцiалу будь-якої країни, чинником її економiчного зростання, з одного боку, i базою пiдвищення рівня життя людей, їх добробуту – з другого. Тому вельми актуальною в перехiдний перiод єжитлова проблема, полiтика, скерована на її розв”язання. Причому така полiтика повинна посідати провідне мiсце в загальнiй економiчнiй полiтиці країни. Адже, як переконує світовий досвiд, зростання житлового будiвництва є першим показником виходу з кризи, а його згортання – першим показником депресiї, оскільки в житловій сферi реалiзується близько 30% відтворюваного нацiонального багатства.

На українському ринку нерухомості, який розвивається досить високими темпами і має реальні стратегічні перспективи, представлені практично всі види об»єктів житлового, громадського й промислового призначення. Останніми роками значно збільшилася кількість угод у житловому секторі, намітилася тенденція зростання обсягів та кількості договорів з об»єктами громадського призначення, з»явилися передумови до активізації операцій із земельними ділянками несільськогосподарського й особливо сільськогосподарського призначення. При цьому визначився новий, конструктивний підхід, що розглядає нерухомість не тільки як засіб задово­лення найважливіших суспільних потреб, а й як об»єкт інвестиційної діяльності. З економіко-філософської точки зору ринок нерухомості є інфраструктурною кате­горією, котра пов»язана зі створенням умов, необхідних для здійснення виробничої, комерційної, соціальної, екологічної та іншої діяльності. Будь-які об»єкти нерухомос­ті призначені для обслуговування цілком конкретних потреб: ринок житла – для забезпечення житлового сектору, ринок промислових об»єктів – виробничо-техно­логічних процесів, ринок земельних ділянок – для забезпечення сільськогосподар­ського виробництва, промислово-цивільного будівництва, рекреаційної діяльності. Із фінансової точки зору нерухомість є фінансовим активом, правильне визначен­ня її ринкової вартості — важлива передумова організації ефективної діяльності підприємств у поточному й майбутньому періодах. Фінансові операції з об»єктами нерухомості продукують потужні грошові потоки, оскільки вартість об»єктів нерухо­мості становить 40—50% вартості національного багатства держави.

З погляду правових відносин нерухомість – це об»єкти права власності госпо­дарських суб»єктів і громадян. Український ринок нерухомості відбиває всі проблеми, що існують в умовах транс­формації соціально-економічних відносин. Він характеризується нерівномірним роз­витком окремих ринкових сфер та інституцій, недосконалістю законодавчої бази, відсутністю наукових обґрунтувань і нормативних документів, що регламентують опе­рації з нерухомістю, а також достатньо коректного методичного забезпечення, яке використовує світовий досвід і яке можна адаптувати до вітчизняної специфіки.

Різноаспектний і специфічний характер нерухомості, двоїстість у визначенні її вар­тості зумовлюють необхідність детально розглянути нерухомість як економічну ка­тегорію, розкрити її сутність і роль у розвитку ринкової економіки. Крім того, слід вивчити технічні, технологічні й соціально-економічні особливості як цього унікаль­ного товару, так і угод із ним. Важливість і зростаючі останнім часом обсяги опе­рацій із нерухомістю у майбутньому потребують підготовки висококваліфікованих спеціалістів для керування будь-яким об»єктом нерухомості.

Джерельною базою даного дослідження є наукові праці таких вітчизняних та зарубіжних вчених як Артеменко Т. В., Севостьянов А. В., Асаул А. , Белінський Ю., Дзяд Е.В., Ісайко В., Килимник Л., Лагутін В., та ін.

Метою даної роботи є висвітлення та загальнотеоретичне обґрунтування особливостей ринку житлового кредитування в Україні, а також висвітлення зарубіжного досвіду у даній галузі.

Відповідно до поставленої мети даної роботи необхідно вирішити наступні завдання:

– розкрити сутність житла як першочергової суспільної потреби;

– проаналізувати житлове кредитування за кордоном;

– розкрити особливості фінансування та кредитування житлового будівництва в Україні.

Об’єктом даної роботи є кредитування житла.

Предметом даної роботи є процеси житлового кредитування в Україні та особливості зарубіжного досвіду.

Структура роботи. Структура даної роботи обумовлена метою та визначеними завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

1. ЖИТЛО – ПЕРШОЧЕРГОВА СУСПІЛЬНА ПОТРЕБА

1.1. Забезпечення населення України житлом та перспектива ринку житла

 

 

 

Житло є одним з головних інструментів досягнення соці­альних цілей найширшого спектра. Уряд кожної країни ставить перед собою завдання впливу на соціальну структуру населення, і найефек­тивнішою підоймою перерозподільних функцій є житло. Житловий сек­тор є також безпомилковим індикатором успішності державної економіч­ної політики, причому навіть наочнішим, ніж інші галузі економіки та соціальної сфери. Чим нижчим є добробут населення, тим більшої ваги набуває житлове питання в усьому спектрі соціальних проблем. І навпа­ки, у розвинутих країнах житлове питання за гостротою поступилося міс­цем іншим соціальним проблемам—зокрема, освіти, безробіття, охоро­ни здоров»я тощо [1, с. 37].

…

В “Архітектурно-будівельній енциклопедії” будівельний комплекс визначається як сукупність галузей, виробництв і організацій, що характеризується тісними усталени­ми економічними, організаційними, технічними та технологічними зв»язками в одер­жанні кінцевого результату – забезпеченні виробництва основних фондів народного господарства [12, с. 215]. Саме кінцевий результат організаційно поєднує будівельні органі­зації та виробництва, а також організації інших галузей в одне ціле. Саме з точки зору кінцевої продукції необхідно розглядати комплексне управління в будівництві.

Виходячи з логіки розвитку підприємництва в будівництві житла можна стверджувати, що будь-які дослідження у цій сфері мають чітко виражений регіональний аспект, тим більше що регіональні власті можуть створювати на своїй території істотно інше еко­номічне середовище діяльності. Світовий досвід показує, що організація процесів регулювання та розвитку інвестиційно-будівельної діяльності вирішується на рівні регіонів з урахуванням загальнодержавних інтересів, а також особливостей і потреб регіонів.

 

2. ЖИТЛОВЕ КРЕДИТУВАННЯ ЗА КОРДОНОМ

2.1. Організації, що займаються кредитуванням за кордоном

 

 

 

Протягом тривалого проміжку часу Україна, входячи до складу СРСР, не мала можливості набувати досвіду у справах житлового кредитування. Тому розумним рішенням було перейняти досвід інших країн світу, у яких система житлового кредитування розпочала розвиватися набагато раніше.

Розглянемо приклади кредитування у деяких капіталістичних країнах. Світова практика дає багато прикладів існування та розвитку різних видів кредитних установ.

Основою будь-якої кредитної системи є банки, але іпотечні банки з’явилися значно пізніше перших комерційних банків, які надавали кредити.

Якщо зазирнути у історію, а це необхідно, щоб зрозуміти систему зарубіжних банків сьогодні, ми побачимо, що перші банки виникли ще у XІІ ст., їх основною клієнтурою були торгівці. Банки надавали позички на транспортування, збереження та інші операції які були пов’язані з товарним обміном. Із розвитком промислового виробництва виникли операції з короткострокового кредитування виробничого циклу: позики на поповнення оборотного капіталу, створення запасів сировини та ін. Строки кредитів поступово збільшувалися, частина банківських ресурсів почала використовуватися для вкладання в основний капітал, цінні папери та ін.

…

передумови.

Для початку в країні має бути хоча б мінімальний рівень стабільності цін. За високого рівня інфляції (мається на увазі все, що перевищує 10% на рік) населення не погодиться на довгий термін  вкладати свої заощадження. Воно зможе довіряти свої гроші банкам тільки на короткий термін. Але використання «коротких» грошей не дозволяє фінансувати великі інвестиційні проекти — ризик занадто великий.

Наслідком високого рівня інфляції також є збільшення відсоткових ставок за кредитами для компенсування знецінювання грошей, а це ще більше ускладнює інвестування житлового будівництва. Особливо довгострокове. І, нарешті, дуже бажаний для успішного функціонування системи іпотечних кредитів реальний, а не уявний економічний підйом, що забезпечив би суттєве підвищення добробуту населення. Тільки тоді, коли більшість працездатного населення, що потребує житла, одержуватиме високі доходи, можна говорити про нагромадження, яке у свою чергу стане передумовою для становлення ринку капіталу.

Отже, пільгове довгострокове кредитування і іпотечне кредитування житла – єдині з самих випробуванних у світовій  практиці надійних засобів залучання позабюджетних інвестицій у житлове коло.

Саме іпотека дозволяє збалансувати потреби населення у покращенні житлового стану, комерційних банків в ефективній і прибутковій праці, споруджувального комплексу у ритмічному завантаженню промисловості і звичайно, суспільства, зацікавленого в єдиному економічному рості, якому буде сприяти широке розповсюдження іпотечного кредитування населення.

Висновки

 

 

 

Підводячи підсумки даного дослідження слід відзначити, що у перехідній економіці індустріального типу  ринок нерухомості як особливе системне утворення формується вперше. Однак форсування утворюючих процесів досить часто призводить до негативних наслідків, що викликає потребу в існуванні паралельних напрямків розвитку ринку нерухомості : 1) формування і 2) реформування раніше створених елементів і механізмів, що виявилися неефективними.

В умовах ринкових відносин житло, як і всякий інший товар, має як загальні риси, властиві всім іншим товарам (тобто є продуктом праці або певним благом, що здатне задовольняти певні потреби людини і призначено для обміну, тобто купівлі та продажу), так і специфічні риси, які даний товар роблять відмінним від усіх інших товарів. Специфічні риси житла як товару полягають у такому. По-перше, це матеріальне благо, яке займає певний земельний простір, що вказує його знаходження, кліматичні умови, наявність комунікацій, розвиток соціальної інфраструктури, екологічне середовище. По-друге, житло як товар, на противагу іншим товарам, які при купівлі-продажу фізично переміщуються від одного власника до іншого, залишається нерухомим. Якщо продається нерухомість, житло як і земля, природні копалини, то власник рухається до товару і споживає його. По-третє, він є товаром довготривалого строку служби. В силу цих обставин житло є не лише об’єктом постійних інвестицій, а й об’єктом власності, що передається у спадщину. По-четверте, розмір і ціна житла як об’єкта нерухомості і постійних капіталовкладень у силу необхідності ремонту, змін навколишнього середовища, реконструкції, перебудови, розширення і т. ін. є величиною змінною.

Житлова площа, за умов директивного планування, обмежувалась жорсткими нормативами, які наба­гато відставали від нормативів у розвинених країнах, житлові будинки були в основному одноманітними, низькоякісними. Дана система поглибила суперечності між суб’єктами, орендуючими житло і використовуючими комунально-побутові послуги, і суб’єктами різних рівнів держави, що будують житло та займаються його експлуатацією. Вона призвела до серйозних і стійких деформацій у структурі споживчого попиту населення, оскільки безкоштовне житло і його експлуатація в той же час вимагає у великих розмірах накладати податки на іншу групу споживачів товарів.

Розв’язати названі суперечності і на ділі реалізувати одне з найважли-віших прав людини – право на житло, як показує світовий досвід, можна шляхом формування ринкових відносин у житловому секторі економіки України.

В силу того, що останній не задовольняє суспільні потреби, то житло як товар у нашій країні є дефіцитом. Таке становище забезпечує  виробнику і продавцю монопольне становище, надаючи можли­вість встановлювати завищені ціни, протидіяти формуванню ринкових відносин. Квартири, що мають вигідне розташування або знаходяться поблизу транспортних мереж, мають вищу ціну. Не подолавши цієї суперечності, збудувати ринок не вдасться. На практиці це зумовлює існування законних і незаконних форм неринкового розподілу, що призводить як до зрівнялівки, так і до збагачення всіх, хто має доступ до житла. Антидефіцитний механізм можливий лише при насиченні таким товаром як житло, що призведе як до зниження на нього цін, так і поліпшення житлових умов громадян нашої країни.

Досвід житлового будівництва європейських країн після другої світової війни довів, що розвиток житлового будівництва як інвестиційного процесу є суттєвим чинником, прискорюючим економічне зростання. Для того щоб це відбулося в Україні, а також сприяло позитивним структурним зрушенням в економіці та досягненню необхідного росту споживання житла, житловий сектор економіки необхідно, на мою думку, зробити пріоритетним напрямом економічної політики держави. Охоплюючи майже третину капітальних вкладень всього народного господарства, він сприятиме інвестиційному пожвавленню у всіх галузях економіки, які технологічно з ним пов’язані, а також поглине значну кількість робочої сили, що виштовхується із інших сфер діяльності у зв’язку із структурними змінами, зростанням багатьох видів діяльності, конверсією і т. ін.

У перехідній економіці України ринок житлової нерухомості підпадає під значний вплив державних органів, діяльність яких у деяких випадках перешкоджає розвитку його ринкової основи. У той же час подальший розвиток вторинного ринку житлової нерухомості й оформлення його як самостійної підсистеми ринку нерухомості є необхідною умовою для формування ефективної ринкової структури. При цьому у даний час потенціал цього ринку стримується несприятливою макроекономічною ситуацією, прямим наслідком якої є зниження платоспроможного попиту як на ринку факторів виробництва, так і на ринку товарів і послуг.

Однією з найголовніших проблем житловго кредитування є мобілізація ресурсів у житлову сферу.

Житлова проблема в країні має й інші аспекти. Вкрай складно буде розв»язати питання отримання житла молодими сім»ями, які не мають необхідних доходів, звільненими в запас військовими та деякими іншими соціальними категоріями населення. Заходи, яких вживає у цій сфері уряд із використанням коштів державного бюджету, явно недостатні і не можуть кардинально вплинути на ситуацію.

Безумовно, найбільшою проблемою є наше недосконале законодавство, яке не гарантує кредитору першочергове право на задоволення своїх вимог при реалізації заставленого майна, і, крім того, дорога і складна процедура реалізації застави. Крім того, сьогодні в Україні відсутні стандарти іпотечного кредитування (які, до речі, зараз розробляються за участю Української національної іпотечної асоціації), тобто немає єдиних правил гри. До цього ж, в наших умовах поки складно управляти ризиками (кредитний ризик, ризик ліквідності, ризик зміни відсоткової ставки, ризик дострокового погашення кредиту, агентський ризик, політичний ризик).

Держава так і не змогла створити надійної системи реєстрації права власності та угод із нею, а також системи реєстрації іпотек та іпотечних кредитів. Як наслідок, на житловому ринку трапляються всілякі шахрайства, діяльність у цій сфері пов»язана з багатьма ризиками. Країні потрібен єдиний державний реєстр прав власності, передусім на житло. Зі створенням такого реєстру ми відстаємо практично від усіх сусідніх країн.

Вирішення окреслених проблем розвитку житлового кредитування в Україні можливе за рахунок наступних заходів:

– впровадження пільгового довгострокового кредитування будівництва житла для малозабезпечених сімей;

– вдосконалення системи іпотечного кредитування;

– врахування досвіду зарубіжних країн;

– підвищення пропозиції грошей на будівництво;

– зниження ризиків банку-кредитора, що забезпечується надійністю застави нерухомості;

– вдосконалення існуючих та розробка нових законодавчих та нормативно-правових актів.

Таким чином, врахування зазначених вище шляхів розвитку іпотечного кредитування житлового будівництва в Україні значно розширить можливості населення у придбанні житла в кредит, а отже, і підвищить його соціальний статус.

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

 

1. Конституція України// Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. – Ст. 141.
2. Закон України «Про власність» від 7.02.1991 № 697-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
3. Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-ХІІ // Відомості Верховної Ради України — 1992. — № 30. — Ст. 416 (з наступними змінами та доповненнями).
4. Закон України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV // Урядовий кур»єр. — 1998. — 22 жовт(з наступними змінами та доповненнями).
5. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 № 2658-14 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №47. – Ст. 251 (з наступними змінами та доповненнями).
6. Земельний кодекс України № 2905-ІІІ від 20.12.2001 // Відомості Верховної ради України. – 2002. – № 12 – 13. – Ст. 92 (з наступними змінами та доповненнями).
7. Артеменко Т. В., Севостьянов А. В. Экономика недвижимости: Учеб. пособие / Государственный ун-т по землеустройству. Кафедра планировки и кадастра населенных пунктов; Кафедра экономики и организации сельскохозяйственного производства. — М. : ГУЗ, 2000. — 127 с.
8. Асаул А. Феномен будівельного комплексу у сучасних економічних умовах // Економіка України. – 2003. — №1. – С. 41 — 44.
9. Белінський Ю. Методи впливу держави на ринок житла: завдання для розробки житлової політики в Україні // Економіка України. – 2002. — №9. – С. 42 — 49.
10. Галянтич М. К., Коваленко Г. І. Житлове право України: Курс лекцій. — К. : Юрінком інтер, 2002. — 480 с.
11. Горемыкин В. А. Экономика недвижимости: Учебник для студ. вузов, обуч. по экон. спец.. — 3. изд., перераб. и доп. — М. : Издательско-торговая корпорация «Дашков и Ко», 2003. — 836 с.
12. Гриценко О. А. Ринок нерухомості: закономірності становлення та функціонування: Автореф. дис… д-ра екон. наук: 08.01.01 / НАН України; Інститут економічного прогнозування. — К., 2003. — 32 с.
13. Дзяд Е.В. Динамика и факторы развития вторичного рынка жилья Украины // Актуальні проблеми економіки : Зб. Наук. пр. / Наук. ред. Щетініна А.І. – Дніпропетровськ: Вид-во “Навчальна книга”.– 1998.– Т.4. – С.43-51.
14. Дзяд Е.В. Кондоминиумы как элемент инфраструктуры рынка жилья: возможности развития на Украине // Придніпровський науковий вісник.- Економіка. – № 41(108)травень 1998р. – С.15-19.
15. Дзяд Е.В. Проблемы трансформации жилищного сектора экономики Украины // Материалы научно-методического семинара “Проблемы трансформации экономики и формирование социально-экономической модели Украины” 10 декабря 1996г., Днепропетровск,ДГУ. – 1997. – С.59-63.
16. Дзяд О. В. Формування ринкових відносин у житловому секторі економіки України: Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.01.01 / Київський національний економічний ун-т. — К., 1999. — 19 с.
17. Дзяд О.В. Ринкові трансформації у житловому секторі економіки України: Препринт. – Дніпропетровськ: Вид-во “Навчальна книга”, 1996. – 48с.
18. Економіка нерухомості: Підручник. / А.М. Асаул, І.А. Брижань, В.Я.Чевганова. – К.: Лібра, 2004. – 304 с.
19. Євтух О. Т. Іпотечний механізм ефективного використання і розвитку нерухомості: Автореф. дис… д-ра екон. наук: 08.04.01 / НАН України; Інститут економічного прогнозування. — К., 2002. — 32 с.
20. Житлове законодавство України / Микола Іванович Мельник (упоряд.), Микола Іванович Хавронюк (упоряд.). — К. : А.С.К., 1998. — 495 с.
21. Ісайко В. Політика держави у житловому секторі економіки як фактор стабільності українського суспільства // Економіка. Фінанси. Право. – 2002. — №8. – С. 6.
22. Йолкіна В. А. Ринок нерухомості в структурі перехідної економіки: Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.01.01 / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. — Х., 2001. — 20 с.
23. Килимник Л., Новаківський О. Використання іпотечного кредитування у схемах інвестування у житлове будівництво // Економіка. Фінанси. Право. – 2002. — №12. – С. 3.
24. Кравченко В. Житлова проблема — оголений нерв суспільства // Дзеркало тижня. – 2002. – №18. – С. 15.
25. Кривенко К.Т., Тимошенко Л.М., Дзяд О.В. Формування первинного ринку житла України: пошук нових джерел фінансування // Реформа фінансово-кредитної системи перехідної економіки України: Зб. наук. пр. –Луцьк: Ред. – вид. відд. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 1998. – С.301-305.
26. Лагутін В. Іпотечний кредит в Україні: перспективи і можливі наслідки // Банківська справа. – 2003. — №4. – С. 42.
27. Перспективні напрямки проектування житлових та громадських будівель: Зб. наук. пр. / Український зональний науково- дослідний і проектний ін-т цивільного будівництва (КиївЗНДІЕП). — К., 1998. — 153 с.
28. Ресин В. И. и др. Экономика недвижимости: Учеб. пособие для студ. экон. вузов и слушателей учеб. программ по экономике и управлению / Российская экономическая академия им. Г.В.Плеханова. — М. : Дело, 1999. — 328 с.
29. Слездь С. Пішли в люди житлове будівництво шукає нових замовників // Дзеркало тижня. – 2003. – 13 бер. – 6 квіт. – С. 8 – 10.
30. Становлення іпотечного кредитування в Україні // Недвижимость. Комфорт. – 2003. — №5. – С. 19.
31. Строкань Т. М. Ефективність розвитку житлово-комунального господарства в ринкових умовах / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України. — Черкаси : ЧДТУ, 2002. — 28 с.
32. Строкань Т. М. Регіональний розвиток житлово-комунального господарства України / Черкаський держ. технологічний ун-т. — Черкаси : ЧДТУ, 2001. — 326 с.
33. Шолуд А. Про проект Закону України «Про іпотеку», і не тільки //  Недвижимость. Комфорт. – 2003. — №11 – С. 9 — 12.

 

Додатки

 

 

 

Додаток 1

Програма «Квартира в розстрочку»

Акціонерний комерційний банк «АРКАДА» надає кредити на строк до 30 років громадянам України, які уклали Інвестиційний контракт про Інвестування у житлове будівництво та проінвестували не менше 35% загальної площі квартири.

Банк також надає кредити інвесторам, які проінвестували не менше 35% загальної площі квартири в будинках, замовниками яких є Київміськбуд, але в межах сум коштів, залучених на пенсійні вклади громадян України, відповідно до Закону України «Про проведення експерименту у житловому будівництві на базі холдингової компанії «Київміськбуд».

Позичальниками можуть бути особи, які досягли 18 років та не старше 60 років.

Кредити надаються тільки після позитивного рішення Кредитно-Інвестиційного комітету. Позичальник повинен особисто пред»явити паспорт громадянина України та оригінал довідки про присвоєння
Ідентифікаційного номера Державною податковою Інспекцією.

Розмір кредиту банк визначає у гривнях та в ОдІн. Відсоткова ставка за користування кредитом — 10,5 % річних в ОдІн. Проценти за користування кредитом банк нараховує з дати укладання кредитної угоди за формулою:

 

B_oдІн=K_oдІн x 10,5% x N/365

 

де: В_oдІн — сума процентів за користування кредитом (в ОдІн);

К_oдІн — залишок заборгованості за кредитом (в ОдІн);

N — кількість днів, за які нараховуються проценти.

 

Нараховану суму процентів в ОдІн за користування кредитом Позичальник сплачує в гривнях по курсу гривні до ОдІн на дату сплати коштів.

До запланованої дати введення будинку до експлуатації Позичальник зобов»язаний щоквартально сплачувати проценти за користування кредитом. Після запланованої дати введення будинку до експлуатації Позичальник зобов»язаний погашати кредит рівномірними щоквартальними платежами та сплачувати проценти за користування кредитом.

Позичальник має право достроково погашати кредит.

В забезпечення повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом необхідно оформити договір застави. До оформлення правовстановлювальних документів на квартиру Позичальник в заставу передає майнові права на отримання квартири, а після оформлення змінює предмет застави, тобто в заставу передає викуплену квартиру.

В день нотаріального оформлення договору застави необхідна присутність дружини або чоловіка Позичальника для надання письмової згоди на заставу.

Для належного оформлення договору застави Позичальник надає банку Довіреність на право отримання правовстановлюючих документів на квартиру та довідки-характеристики з БТІ.

Відповідно до Закону України «Про заставу», предмет застави має бути застрахованим.

В день оформлення кредиту Позичальник повинен внести Завдаток на витрати, пов»язані з нотаріальним оформленням застави, страховий платіж та інші.

Для довідки тел.: 254-22-22